Свято-Успенський Єлецький монастир був заснований у 1060 році чернігівським князем Святославом Ярославичем (четвертий син Ярослава Мудрого). За різними даними між другою половиною XI ст. та другою половиною XII ст. збудували головну споруду монастиря – Успенський собор. Цей храм за всю свою багатовікову історію пережив низку перебудов, але все ж таки дійшов до наших днів практично зберігши свої первісні форми. Головною родзинкою собору є декілька стародавніх фресок часів Київської Русі.
Успенський собор є єдиною збереженою монастирською будівлею часів Русі. У товщі Єлецької гори, на який стоїть монастир, існує цілий комплекс печер. Вважається, що їх створили за княжої доби, але на відміну від сусідніх Антонієвих печер вони майже не досліджені.
У 1239 році під час монголо-татарської навали монастир зруйнували. Після того він ще неодноразово переживав велику кількість руйнувань, пожеж, занепадів та відновлень. У радянські часи монастир закрили та лише в 1992 році передали релігійній громаді. Зараз там діє жіночий монастир.
У 1669 році настоятелем Єлецького монастиря став Іоаникій Ґалятовський. Саме за його часів збудували споруди, що сформували сучасний ансамбль монастиря: дзвіницю, північні келії, східні келії, південно-західні келії, мур навколо монастиря, Петропавлівську церкву.
У 1688 році монастир очолив Феодосій Углицький (Чернігівський), якого потім проголосили святим. Його будинок ми можемо побачити біля дзвіниці. Наприкінці XVII століття до Успенського собору прибудували усипальницю чернігівського полковника Якова Лизогуба. Також на території монастиря розташовується зруйнований будинок ігумена XVIII століття.
Сьогодні Єлецький монастир – це важливий туристичний об’єкт і пам’ятка Чернігова, тут дуже затишно, спокійно та гарно. Є надія, що невдовзі будуть дослідженні й відновлені, а згодом і відкриті для відвідувачів з усього світу стародавні печери монастиря.
Svē tā s Aizmigš anas Elets klosteri 1060. gadā dibinā ja Č erņ igovas kņ azs Svjatoslavs Jaroslavič s (Jaroslava Gudrā ceturtais dē ls). Saskaņ ā ar daž ā diem avotiem, starp XI gadsimta otro pusi. un XII gadsimta otrā puse. uzcē la galveno klostera ē ku - Debesbraukš anas katedrā li. Š is templis savā gadsimtiem ilgajā vē sturē ir piedzī vojis vairā kas rekonstrukcijas, tač u joprojā m ir saglabā jies lī dz mū sdienā m, gandrī z saglabā jot savas sā kotnē jā s formas. Katedrā les galvenā izceltā vieta ir vairā kas senā s freskas no Kijevas Rusas laikiem.
Debesbraukš anas katedrā le ir vienī gā saglabā jusies klostera ē ka no Krievijas laikiem. Jelets kalna biezumā , uz kura atrodas klosteris, atrodas vesels alu komplekss. Tiek uzskatī ts, ka tā s tika izveidotas prinč a laikmetā , tač u atš ķ irī bā no blakus esoš ajā m Entonija alā m tā s ir gandrī z neizpē tī tas.
1239. gadā mongoļ u-tatā ru iebrukuma laikā klosteris tika iznī cinā ts. Pē c tam viņ š atkā rtoti piedzī voja lielu iznī cinā š anu, ugunsgrē kus, pagrimumus un atveseļ oš anos.
Padomju laikos klosteris tika slē gts un tikai 1992. gadā tika nodots reliģ iskajai kopienai. Tagad tur ir klosteris.
1669. gadā Joaniki Gaļ atovskis kļ uva par Jeletsas klostera abatu. Tieš i viņ a laikā tika uzceltas ē kas, kas veidoja moderno klostera ansambli: zvanu tornis, ziemeļ u celles, austrumu celles, dienvidrietumu celles, mū ris ap klosteri, Pē tera un Pā vila baznī ca.
1688. gadā klosteri vadī ja Teodosijs no Uglihas (Č ernihivas), kurš vē lā k tika kanonizē ts. Viņ a mā ju mē s varam redzē t netā lu no zvanu torņ a. 17. gadsimta beigā s Debesbraukš anas katedrā lei tika pievienots Č erņ igovas pulkvež a Jakova Lizohuba kaps. Klostera teritorijā atrodas arī XVIII gadsimta abata izpostī tā mā ja.
Mū sdienā s Jeļ ecas klosteris ir nozī mī gs tū risma objekts un Č erņ igovas piemineklis, tas ir ļ oti mā jī gs, kluss un skaists.
Cerams, ka drī zumā tiks izpē tī tas un atjaunotas klostera senā s alas, kas vē lā k tiks atvē rtas apmeklē tā jiem no visas pasaules.